Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями».

У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.

Право на освіту в Україні гарантоване Конституцією. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а також незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах передбачають кримінальну відповідальність.

Право на освіту в даний час підтверджено національними та міжнародними правовими актами, наприклад, Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод і Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, прийнятим ООН в 1966 році.

Усвідомлення можливостей використання обов'язкової освіти як засобу знеособлення людини викликало в демократичному суспільстві розвиток руху за недержавний і навіть сімейна освіта, за велику частку курсів з відповідального вибором учня (за участю батьків і педагогів) в програмі середніх загальноосвітніх шкілжиття людини (у міру виникнення освітньої потреби), позашкільної, дистанційної та додаткової освіти тощо.
(тобто після закінчення початкової школи), підтримку самоосвіти, безперервної освіти протягом всієї діяльної

Підходи до освіти

Вже в античності склалися два основних підходи до навчання: культуросообразность і природосообразно. Одним з класичних викладів цих підходів є стаття знаменитого німецького педагога Адольфа Дістервегарос. «О природосообразности и культуросообразности в обучении»'. (1790—1866)

Прихильники культуросообразности дотримуються думки, що підсумки навчання залежать виключно від культурного середовища, в яку «занурений» навчається (від наявності достатнього числа шкільних будівель, викладачів, їдалень, бібліотек з книгами, комп'ютерів у класах і вдома тощо). Істотним різноманітністю природних здібностей учнів, по суті, нехтують. Характерною особливістю цього підходу є навчання всіх за єдиною програмою, в одному темпі тощо.

Для успішної роботи такого підходу, однак, абсолютно необхідний постійний контроль успіхів учнів і відсів невстигаючих. При порушенні цієї вимоги (що, звичайно, прикривається «самими добрими намірами») за рахунок явного і прихованого протидії небажаючих та/або нездатних вчитися (уточнимо, що саме за цією програмою і запропонованим способом) успішність навчання такої групи починає падати і при певних обставинах негативні плоди такого навчання далеко перевершують його позитивні складові.

Так, в обов'язковій загальноосвітній школі, на думку ряду фахівців (В. В. Кумарін, професор, доктор педагогічних наук, «Педагогіка стандартності або чому дітям погано в школі» М., 1996) з її величезним різноманітністю цілей і природних здібностей учнів, і, в той же час, відсутністю планового відсіву, більше підходить принцип природоподібності.

Цікавий факт з вищезгаданої книги: в Російській імперії (друга половина XIX ст.) Частка учнів, які закінчують повний курс гімназії, ледь перевищувала 10% від числа тих, що йшли в перший клас — і це при тому, що школа не була обов'язковою для всіх. Дослідження норвезьких та американських педагогів тих років показали, що (за відсутності відрахування невстигаючих) цей показник був звичайним і для північноамериканської, і для європейської школи, тобто діти були не кращі і не гірші в цьому відношенні своїх закордонних однолітків.

Іншими словами, при жорсткій (однаковій для всіх) програмі в загальноосвітній школі при десятирічній тривалості навчання частка невідповідних для такої школи більш-менш здорових дітей виявляється близько 90%. При поширеності різних захворювань, погіршення екологічної обстановки цей відсоток, зрозуміло, тільки збільшується. Тому багато питань виховання і навчання будуть вирішуватися суттєво по-різному (в тому числі прямо протилежно), залежно від прихильності відповідача до того чи іншого підходу до навчання.

Зауважимо, що така прихильність виявляється і у використовуваній системі понять. Так, прихильники культуросообразності називають навчання «освітою», а природосообразності — «просвітою» (освічують наявне, а нове утворювати можна і на порожньому місці), а відповідних працівників народної освіти — «освітянами». Для культуросообразного підходу характерні поняття «новоутворення здібностей» (в силу великої схожості з раковими захворюваннями нерідко переінакшується як «формування здібностей»), нехтування прикметником «природні» по відношенню до «здібностями», заміна самого слова «здібності» на «задатки». Звідси ж виникає поширеність переконання багатьох чиновників від освіти про те, що слово еліта (добірна частина) може відноситься тільки до діячів розумової праці («майстра — золоті руки» залишилися тільки в дореволюційних казках), у зв'язку з чим, наприклад, вся українська загальноосвітня школа вже багато років (найчастіше без урахування дійсних можливостей і потреб суспільства) «заточується» під підготовку до вищої школи.

Освіта за часів Середньовіччя

Детальніше у статті «Середньовічна освіта»

Середньовічну систему освіти запозичено в античності, але її збагатили, пристосували до нових умов. Шкільна освіта будувалася на «семи вільних мистецтвах». Викладання велося латиною, у ХІV століттінаціональні мови. Вікові особливості дітей не враховувалися. Читати в школі вчилися за Біблією. Відомості часто були фантастичними. відбувається перехід на

З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі. Університет поділявся на факультети. Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.

До ХІІ століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральних бібліотеках. Перші публічніХV столітті у великих містах.
бібліотеки відрилися в

Розвиток

Оскільки суспільство має властивість ускладнюватися, навчання стає усе більш академічним, освітній досвід все менше стосується повсякденного життя через сильне абстрагування практичного боку та розглядання речей поза контекстом.

Застосовувати термін до примітивних культур можна тільки в сенсі інкульруризації, процесу передачі культурних засобів. Примітивна людина, чиєю культурою є тотальність її світу, має відносно фіксовану схильність до культурної безперервності та відсутності відчуття часу. Модель життя відносно статична, і знання передаються від покоління до покоління із незначними відмінностями. Тому знання про освіту доісторичних культур можна здобути тільки на основі примітивних культур, що вижили.

Мета примітивної освіти — забезпечення вступу дітей до звичаїв та традицій даного племені або групи. Це можна пояснити тим, що примітивні люди дуже стурбовані зростанням індивідуумів як членів родини і тому надають їм досконале розуміння їх устрою життя від проходження статевої зрілості до старості.